Творчество нашего главного механика Толика Чайки: Докір старої селянки
(написано к открытию картингового кружка в родном селе)
Минають дні, спливають ночі
Пройшли роки вже немалі
Частіш вже сняться мами очі
Й тягне до рідної землі
Тягне мене у той куточок
Де бігав босим, ще малим
Туди де ще росте садочок
Що тато й мама підняли
У те село, що рідним зветься
Що годувало молоком
Із пам”яті це не зітреться
Хоч був тоді я малюком
В село з якого як з неволі
Схотів втекти я у світи
Село провело до Тополі
Сказало: ” Щож, не держим, йди. ”
А як буде лиха година,
Чи стане тяжко у житті,
Приймем тебе як свого сина
Дамо надію в майбутті.”
А як вернуть в село, не знаю,
А що як жінка та стара
Мене спитає:”Скажи сину,
А що зробив ти для села?”
Яке саме гне спину в полі
Саме наругу терпить й зло
Тобі бажало щастя й долі
Й останній хліб тобі дало.
Скажи, яке ти маєш право,
Як стала доля нелегка,
Прийти в село, що кинув змалу
І тут дожить свого віка?”
І хоч я знаю не спитає,
Бо жінка мудра та, не зла,
Та всеж питання залишає:
“То що зробив ти для села?”
Ода
Реве та стогне Джип Черокі
Патрол сердито завива
Та не здогнати їм Тойоту
Летить Тойота як стріла
Ще десь в болоті Ровер квака
УАЗ повзе та все дарма
Бо вже Тойота за “часами”
Давно на лаврах спочива
Хоч вже стомилась раму ломить
Бувають осі відпада
Але все мчить до перемоги
За це їй слава і хвала
Исповедь
(известного гонщика подслушана в День Святого Валентина записана 1 апреля)
Твои глаза в пути мне светят
Твой голос чудный как бальзам
Ну где еще мне кто ответит
Есть звук милей моим ушам
Ты для меня души отрада
И я тебя люблю й хочу
Чтоб ты была мне тоже рада
Я не болел не шел к врачу
Я иногда с тобой во страсти
Бывает темп возьму такой
Что тормозить уж не во власти
И я насилую порой
Ты задыхаешься но терпишь
Выносишь все что я люблю
А я травмирую и веришь
У бога милости молю
Великий Боже дай ей силы
Ведь я же так ее хочу
Увидеть сильной и здоровой
Я чем угодно заплачу
Я ей спецсмазки из-за моря
Сам привожу по почте шлю
Хочу чтобы не знала горя
Ведь я ее люблю люблю
Я покупал приспособленья
Чтоб легче было ей порой
Чтоб травм она не получала
И у меня бы был покой
Она все также задыхалась
И все просила-дай вздохнуть
А я не мог ведь чуть осталось
До наслаждения чуть-чуть
Но ты мне верь уж ждать не долго
Ведь я тебя я так люблю
И я тебе клянусь я богом Турбину новую куплю
Безумству храбрых… ( По гарячих слідах Астраханських перегонів)
Народжена рухатись лиш по землі
Але так бажалось злетіти мені
Відчути свободу польоту як птах
І ту насолоду до сліз на очах
Й потрібно ж так мало розбігтись як слід
Забути про землю і в вільний політ
Щоб серце зайшлося на дворі ж весна
Віддатися миті шаленства сповна
І я розганяюся мчу на трамплін
Щоб мрія збулася стількох поколінь
Вдалось відірватись від тверді мені
Я вільна лечу легко як уві сні
Та що це попереду встала земля на диби
Вона не відпустить своєї раби
Вона за непослух скарає до смерті
Щоб була наука відчайдухам впертим
Скарає суворо зламає і душу
І волі її я скоритися мушу
В крутому піке поламані крила
І навіть на ноги вже стати не сила
Невже закінчився мій зоряний шлях
Невже не промчуся я більш по полях
Невже на узгірку не стріну зорю
Невже? Ні не вірю благаю й молю
Невже не надійде мені допомога
Невже я не зіпнуся більше на ноги
Я ж вам слугуватиму безліч ще днів
Я зможу ще няньчити ваших синів
Чому я в траві горілиць спочиваю
І з сумом-жалем височінь споглядаю
Там мрія моя голуба так далеко
Там в небі так вільно шугає лелека...
Можливо хтось скаже роблю я не те
Можливо роблю я хтось скаже пусте
Можливо хтось скаже життя я марную
Але я в житті ні про що не шкодую.
фотогаллерея:
